Неділя, 04.12.2016, 09:07
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Темники
Темники

25 тонн марокканських мандаринів

Січневий сутінковий сувій затулив
очі випадковим перехожим,
і яка тепер різниця у часі між зупиненими годинниками та
воронячими гніздами між крон,
тоді коли весь прийдешній світ стає
суцільною міліцейською мигалкою віхоли,
що перемелює вечірні новини, голоси та вулиці на неоновий сон.

І тільки глибоке світло ліхтарів рівномірно скрапує
мандариновим соком
на щойно випалі шматки паперу
зі старими підписами та секретними даними.

Ліхтарне світло окреслює коло,
він чекає на неї, раз по раз
перевтілюючись у вібродзвінок,
ось вона незримо простує до нього.

І тепер вони стоять у центрі мандарину,
відчуваючи вібро у долонях крізь замерзлі лінії долі.
І внутрішні таймери відбивають в серці
безкінечними рівними дольками.
Вони обнімаються під вуличними ліхтарями,
А їхні тіні розмножуються -
мандариновими кісточками на
цілий театр бродячих акторів.

Сік і далі продовжує стікати по змерзлих пальцях

Насправді вони ще не здогадуються,
що їдуть всередині картонних коробок під темними тентами фур,
переїжджаючи з одного прикордонного поля на інше.
Перекочуючись із далекого заходу на близький схід.

В зимовому нічному повітрі
шурхотять крила різдвяних янголів,
і розбиваються поодинці об затупілі леза снігопадів
на жмакані поліетиленові пакети,
оберігаючи водіїв від смерті.

Через декілька днів мандарини продаватимуться
по змерзлих овочевих ринках біля метро
Він і вона ще й досі цілуються на тій нічній вулиці
під ліхтарями.
- сподіваюся, що їм там двом добре,
під змащеною консервантами та воском
мандариновою шкіркою.

Структура засохлої квітки

У чорному вазоні пошерхла квітка,
поміж стебел перестояні сльози нізвідки,
затиснені сутінки й світанки у вікні.
Розбиті балкони. Двері вхідні.

Аплікації прямокутників вгрузають у тло
ледь нагрітого повітря.Об торішнє стебло
чиркає крилом з фотонегативів метелик.
Всі шуми по звуку всотала зелень.

У прозорій пелюстці твоєї сльози
розчиняються сни. Жовте таксі
запиленими вулицями розвозить печаль.
І зрізані тополі зляглися й мовчать.

Скільки лишиш ти слів для них - для усіх?
Голоси й радіохвилі змішав якийсь псих.
Забагато подряпин на фотонегативах крил.
В каркасі зникомої квітки проміння і пил.

Назовіть мене інфрачервоним

Ти сам стільки всього і вони всі приблизно ж стільки всього.
Неонові вивіски листя вичовгують хідники зітлілих зебр.
Вся жовч і синь з цього світла в’їдається у євровіконне скло
Піратський віндоуз - новий стратегічний державний герб.

І особливе тепер гілля із вітром тремтінь - коливань
як списки стертих передкризових траншових шляхів
у мулькій калюжі сутінків під брудними шинами
величезного корпоративне сонця
крізь вимкнені скайпи сердець офісних працівників.
Це кому з них тут забракло щастя вийти
із порожнини національної мобільної мережі
на старі перекопи та вже на всуціль спиляне гілля
внутрішніх розпорядків?

Й те чужоземне листя пускатиме свою кров ув їхні вицвілі віконні рами.
Й сновидіння перетворяться на спам, склеюючись у фантастичні оригамі.
Крихти робочих днів у пачках з форнетті зчерствіють, як прадавні комети.
Й у тіньових політиках забутих предків розчиняться активні абоненти
прямо крізь всі відгороди цієї спільної на всіх нас зйомної квартири -
відсутність мережі, засохлі метелики у лампах - сліпучість А- 4.

А поки ж на стіні сусідньої п’ятиповерхівки
випадає жовта плитка, як невідома інфернальна гра у тетріс.
Інфрачервоні протуберанці серця з рекламної листівки
А на підвіконні посохлі квіти --- затухаючі кілобіти
По всьому цьому так і треба шелестіти,
по всьому десь так і треба шелестіти.



Світлосіті

Мама казала, коли сліпить дивись на чорне,
думай про чорне,
із вічного затінку плісняви
довоєнних німецьких будинків центру
біля самісінького ринку
знялася сталева зграя,

десь під старющим капелюхом даху
жорстко клювали один одного два голуби миру
їхні тіла, неначе викинуті костельні дзвоники,

вривались у полуденний дзвін якоїсь неопізнаної тривоги –
загазованим денним повітрям
і за столітніми мембранами шиб,
десь тут недалеко лежав супокій
і був наче перенапруженій руці
зірвана гілочка переквітлого білого бузку
на закинутому костельному дворику,

це мої ліниві частинки еґо посеред
розтягненого до безконечності дроту весняного дня
стоять втомленими пияками під стінами супермакету,
це наші з вами відсотки гострими стеблами пробивають
вітражний склопластик банків,
і на вже кварцових тілах атлантів
залишки веселок із аерозольних балончиків райтерів-
плутані варіанти виходу
для тих хто так і не випірнув на поверхню цього дня.

Мама казала коли сліпить дивись лише на чорне, і думай про чорне
легке здригання посуду як змінний струм на кінчиках вій,
аритмічні серця світлофорів у вибоїни наших снів огорнені.
Думай зараз тільки про світле, але десь скоро все одно почнеться збій.

Swięto Zmarłych

Здавалося, жовтаві зорі і нічне вітряне небо
на прапорі ЄС
затінили ці незліченні краплі погаслих ламп,
громадячись
у зашторених хмарах темних євровікон,
а над цим усім ледь скреготіли іржаві списані супутники,
переміщуючись тьмяними світляками
по сірниковах коробках свого існування,
мов дезорієнтовані війська-сухопутники,
згубивши свою позицію обітовану,
мов крізь драні неводи міських мереж ослаблі рибини.
згадувалося про систематичні внутрішні зміни
за нашими роздвоєними тінями підозрілі спини,
на асфальті дрібненькі смайлики ягідок горобини.

Нічого так і не вкладалося у якісь певні системи:
крихкі шасі верхівок тягнулися до заборонених висот.
Німі вуста листопаду, як перепаяні згорілі мікросхеми
в свинцевому холодному соняшникові- розгаданий кросворд.

Наші душі -дороговказами в облуплених коридорах узбіч, -
на вогкому щебені сутінків запали у виснажливий клінч.
А сліпуче дальнє світло Господніх фар
на прапорах полів ще й досі визбирує всі залишки фарб





Без сигналу

Паростки літер твоїх смс-ів
вже встигли розростися позачасовими лабіринтами кущів
поміж заборгованих снів у жовтих газових трубах
спального району сомнамбул,
я так і не встиг дочитувати наступну неонову вивіску –
вона гасла в пелюстках квітів на клумбах.

Здаля завислі на відстані неозброєного ока
різнокольорові вікна тьмяніли іконами
з чіткими водяними знаками прожитих задля чогось днів,
тільки сльози від холодного електрозварювання
капали із очей новонародженого грудня,
тільки зимові хмари довгими крихкими нігтями
шкребли поверхні сердець всередині самих себе.

Думаючи про втрату національного суверенітету старенького листопаду,
якого заблокували в приміщенні його ж таки посольства
разом з опущеними і розсипаними стягами прапорів.
Думаючи про темного жука-плавунця зимного сонця,
що уповільнено коливається
між еспресовим безсонням із затуманеними заторами,
під замерзлими ковзанками вікон
взятого в облогу посольства опалої країни.

Ніякої тобі конкретної допомоги від міжнародної спільноти.

Лабіринтами кущів з твоїх смс-ів простує хурделиця
і потім зникає безвісті,
а ми вже почнемо їхати вглиб засніженого телеекрану,
навпроти нас сидітимуть старезний листопад з молодим груднем
говоритимуть знаками німих, скидаючи щось по блютузу,
а до всіх інших доходитиме
порожня світлина з написом
“no signal”.
Категорія: Конкурс | Додав: yaroslawww (20.08.2013) | Автор: Ярослав Гадзінський
Переглядів: 434 | Теги: poetry

Публікації інших авторів

Багато хтів, та не вдалось зробити...
Принц (жартівливе)
А я подумав, що вже скоро осінь...
Прилину…щастям…поруч…
Вогонь закам’янілий поміж нас
Картины
Пробач
Буря
Дозволь…
Я не люблю коли кричать на мене...

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]