Неділя, 04.12.2016, 09:04
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Свічу запалю я
Свічу запалю я під дзвони церковні,
Згадаю події страшних тих часів.
Коли Україна зникала в безодні,
Від рук біснуватих, скажених катів.

Минуло вже майже аж ціле сторіччя
Від тих 33-х, жахливих років.
А сльози і досі вкривають обличчя
Нових українців, нових поколінь.

І досі ще душу пронизує холодом,
І досі ще серце стискає той біль.
За тих, безневинно заморених голодом
Моїх українських сестер і братів.

Кримлівський режим катував їх, знедолених,
Бо створював сіру країну рабів.
Та йшли із життя вони горді й нескорені,
Мільйонами в небо злітали до зір.

Збудований був на тілах українців,
"Великий, могутній Радянський союз".
Загарбала землі навала чужинців,
Насіяла злиднів "великая Русь".

Втопила в крові і сльозах Україну,
Наставила ідолів цілий ланцюг.
Та все ж не поставила нас на коліна,
Не знищила волі і єдності дух.

Не вбила і мову, хоч дуже хотіла.
Повстала вона в неосяжній красі.
Бо те що дарує свята Батьківщина
Не можна украсти з людської душі.

Та тих убієнних тобі ще замало,
Цинічна, брехлива верхівка Кремля.
Немов та ординська, зухвала навала
Руйнуєш ще й досі ти наше життя.

Та рано чи пізно настане розплата
За знищення нації, зірваний цвіт.
І геть заберуться усі супостати,
Бо правда за нами і з нами весь світ.

Свічу запалю я під дзвони церковні,
Згадаю події страшних тих часів.
Молитиму Бога, щоб знову в безодні
Не зникла країна від тих же катів.
Категорія: Конкурс | Додав: Laura (19.08.2016) | Автор: Маковей Лариса
Переглядів: 44

Публікації інших авторів

ДВА СЕРЦЯ
СВОБОДА — ОСОЗНАННАЯ НЕОБХОДИМОСТЬ
Я буду з тобою… /горелірика/
На кончике травинки
СРІБНИЙ "МІСЯЦЬ ПУСТУН"…
Не вірю
Мозаїка долі
Немає Бога
Мені тебе так мало…
Осенняя романтика....

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]