П`ятниця, 24.11.2017, 19:22
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Проза "Сандалі"
Сандалі
В коричневих ґумових чобітках на босу ногу, бо вже літо надворі, тому на босу, чорній спідниці у два яруси, всипаній білими горошками, світлій, із рюшевим комірцем блузці, що ковзалася в боки через непосидючі ватні плічики, що навперейми перекочовували то на одну, то на другу сторону плечей; з хвостиком русявого волосся, зав’язаним в бантик із червоним обрамленням по краях, стояла шестилітня дівчинка й спостерігала за автобусом, який щойно прибув на автостанцію районного центру. Із середини виходили й проштовхувалися, повільно й швидким темпом подорожні, люди, які приїхали додому з мандрів, або ж – подалися туди.
Параска, так звалося малолітнє дівча, пробувало розгадати, кому ж надається така нагода переїжджати з одного місця на інше, хто ті щасливці, що так легко й із особливим правом, яке прочитується в їхніх очах й поза ними, вільно, без перешкод, заходять й виходять із громадського транспорту. Де роздобули ці подорожники той особливий дозвіл на полишання одного пункту й відправлення в інший.
Сьогодні Параска вперше подалася з мамою від хати. Пішки звичайно що: із села, в якому проживала її родина до їхнього районного центу, що знаходився за дев’ять кілометрів від їхньої хати. І дівчина не буде отутечки, як колись її тато у такому ж віці, як вона зараз, якого його мама перший раз взяла з собою туди ж, до того ж Жєб’я, триматися за мамину спідницю, не пускатися маминої руки, проситися їй на руки, нити, скиглити, ноїти, щоби йому купили все, чим переповнені дерев’яні прилавки базару. Після довгого й безкінечного ваксання, хлопець, у якого очі косилися від всякої всячини, зупинить свій вибір на помідорі, круглій, гладкій, спілій, напевно ж, до біса солодкій. Та ж ні: кислувата й ані грама цукру в цьому червоному достиглому овочі, яким плюватиметься хлопчак по всьому ринку й ревіти не своїми голосами, а його мама, а Параски баба витиратиме у спідницю зашмаркане обличчя бахура й таки купить йому наостанок солодкий олівець, аби той був чемним й ріс мужнім хлопцем, а не таким замурзаним плаксієм.
Ґумівці. Ось що не дозволяло їй стати пасажиркою автобусів. Конче потрібні сандалі, літні, яскравого кольору, зеленого, жовтого чи то рожевого, із відкритим передком, щоби не в’їдалися в шкіру, не натирали, не залишали рани чи мозолі.
Параска усміхнулася. Підійшла ближче до жовтого, в коричневі смуги, із відкритими від спеки вікнами й підібраними вгору фіранками, автобуса, й зараз уже зблизька продовжувала пильно розглядати різнорідних подорожних. Так, допускалося все: нечесані голови, заспані лиця, немиті руки, розхристаний й заплямканий одяг, безрозмірні сумки, по дві три в одній руці. Але ні в кого на ногах не було чобіт. Максимум – чорні черевики із розв’язаними шнурівками, які в подальшому могли спричинитися до легкого чи не дуже приземлення того ж таки мандруючого. Біда в ґумових чоботах. Через них Параска стоїть зараз збоку пильною спостерігачкою для неї недозволеного світу повноправних безчобітних пасажирів , які от-от ринуть до припаркованих автобусів й займуть свої сидячі, чи кому менше повезе – стоячі місця у салоні транспорту.
Можна було припустити, що діти в її малих роках не сідала в такий великий чотириколісний засіб пересування, що ціла її вікова ланка обмежувалася лише пішою ходою, їздою на возі упряжених коней чи максимум – на велосипеді. Але ж ні: з автобуса показувалися бадьорі, частіше – напівсонні, позіхаючи на весь рот, дітлахи, що трималися або ж ні за руку мами, бабці, рідше – тата, діда, ніколи – брата.
Ґумові чоботи – єдина притичина, що закривала Парасці двері перед мандрами на колесах, що без країв, без кутів, без початку, без краю, без зупинки крутилися вперед, по колу. Парасці закрутилося в голові від такої плутанини думок й кількості коліс на площадці. Їй знову стало нудити, як тоді, коли вона лежачи із закритими очима взялася скочуватися вниз із стрімчастого горба, а чи, як вона вчепилася за прив’язану до стовпа мотузку й вперто тягнулася вперед, навіть, коли шнур розтягнувся у весь його розмір й аж ніяк не міг продемонструвати свою без розмірність. Та Параска вдавала, що не помічає такої складності й смикала правою рукою за край мотуза, аби той, або відпускав її, хоча, то вона міцно вчепилася в нього, а не навпаки, або розтягувався до безконечності й волікся за нею, бо їй треба вперед. В таких повторюваних наполегливих спробах Парасці паморочилося в голові й переверталося в животі. Вона полишала такі свої намагання на півдорозі, але анітрохи не сумнівалася, що таке чи щось на таке схоже таки є десь в природі можливе.
Дівчина також любила змінювати швидку, сягнисту ходу на повільну, із вимірюванням стопами землі, так, щоби п’ятка передньої ноги торкалася кінчиків пальців задньої. А чи її прихильність до руху вперед задом, із плечима, як лицьовою частиною, а чи то до пересування по землі на сідницях, із підігнутими колінами, чи бува на чотирьох ногах, коли руки слугували за дві передні лапи. Так, від всяких таких спробунків Парасці крутилося, як зараз, в голові, тягло на нудоту, й на якийсь час позбавляло охоту на продовження таких дослідницьких силкувань.
Отож ґумівці. Негайно ж позбудуся їх і чкурну світ за очі, так що ніхто не дожене, не зупинить, не заборонить моїм мандрам світами. Ото вже буде щастя, коли на ранок я опинюся в інших керунках, з іншими людьми, не такими галасливими, сварливими, дикими й крикливими, радо думала Параска, стоячи з краю дороги й пропускаючи переповнений маршрутний автобус, який відправлявся у далекі блукання, які скоро наспіють дівча, яке поки що боґарило мамині торби й вичікувало її із крамниці госппродтоварів.
Категорія: Конкурс | Додав: gluckforever (20.08.2013) | Автор: Люба-Параскевія Стринадюк
Переглядів: 427

Публікації інших авторів

Небо
Летний дождь Часть 1. Сияние в ночи.
Нехай завжди нам сонце світить зранку...
Розкинулись поза селом поля...
Горять вогні блакитні, тихі
Пофарбую в синє небо...
Колискова життя
Летний дождь Часть 1. Сияние в ночи.
Как много моего с тобою связано
"Кохання"

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]