Середа, 26.04.2017, 05:21
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Проза "Колись я знався із веселкою"
Колись я знався із веселкою
Розбита воля налитого золотого колосся. Обжаті снопи гордості, що валяються на при дорогах.
Як живеш, промовляє до себе надвечірок із сонцем, що втікає за обрій щодуху. Та так. Отак, як той горох на окрайках: хто не йде – той скубне – у відповідь імлистою мрякою розсміялося відлуння власного басистого голосу. Та той не зважав, він продовжував: колись я затягував сопрано, колись я котився дзвінко й мелодійно, колись я знався із веселкою, що брала воду із грайливого струмка. Колись не було так тужно згадувати про колись. Та що то я все про своє і колись. Давай і ти, незабутко, одзовись. Згадай про тих, кому не сходиш з гадки. Отям, кому вода не змиє з думки образ мерехтливий, змережаний теплом і мерзлістю німою.
Не наказуй мені, цятками неба блакитного озвалася квітка зґрабненька, до якого сонця повертати на світанку мрії. І не промовляй до пелюсток, що у твій, надвечірку, час не розправлять до сутінків зраджені крила.
Категорія: Конкурс | Додав: gluckforever (20.08.2013) | Автор: Люба-Параскевія Стринадюк
Переглядів: 333

Публікації інших авторів

Отчасти буря врывается в прокуренные легкие
Весна Луганського Сальвадору
Під мінорну музику дощу
103
Прокинувся сьогодні ще до світу...
...Я не хочу більше згадувати той день...
Не честная любовь
...Час піском крізь мої долоні...
Кохаю
Чому всі п'ють немов скажені?

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]