Середа, 24.05.2017, 05:24
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Пригоди солодкої Мері
Закутавши ноги під ковдру спогадів Мері лежала на канапі звісивши руки донизу. Під боком спало її чергове кохання, мирно підставляючи попу до сонця. Це зараз вона могла пестити його оголені кінцівки та не боятися, що до кімнати може заскочити старий пес чи батько. Тоді б вона неминула чергового погляду в нікуди і пояснень того хто поруч.
А він продовжував навмисне виставляти свою шкіру по якій легеньким підтюпцем крались її пальці. Вони, то ковзали донизу збуджуючи, то тікали до вух і там ховались за волоссям. Вона любила ці ранкові ігри, бо зрештою вночі непобачиш, як підіймається хвиля емоцій його тіла, вночі вона була просто солодкою Мері. Ще декілька хвилин і настав ранок, треба вставати, варити каву, готувати думки до дня та мріяти про вечір. Так було і цього разу.
Ранок переповненого транспорту віз її до роботи, у метро було надто тісно для буднів. Мері притиснулася до юнака і її два круглі м’яча тісно застрягли у тілі. Стараючись відійняти це божевілля вона повернулася спиною та відчула, що в ногах стало надто збудливо. Подивившись у очі промовила:
-Я Вам не заважаю?
Ошелешений юнак тільки кліпнув і не встигши промовити ні слова їх винесло у вирій буднів. От нахаба, думала вона. Мало того, що маніяк так ще й притискувався весь час. На роботі все йшло шкереберть, бо з голови не йшов юнак, який так палко стискав її в обіймах метро.
Категорія: Конкурс | Додав: zozzi (18.08.2013) | Автор: Катаріна Синичка
Переглядів: 282 | Теги: мері, Вона, пес

Публікації інших авторів

Що я люблю? Питання легке...
Буяють пишно трави в лузі...
Фатум любові
Насправді
Дыханье жизни не подвластно изложенью
По асфальту через лужи...
Під мінорну музику дощу
Простачка
Розкинулись поза селом поля...
Лучшая подружка :)

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]