Найнікчемніша наша історія - Конкурс - Публікації - Видавництво книг "Лілія" Видати книгу издать книгу
П`ятниця, 09.12.2016, 02:57
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Найнікчемніша наша історія
У мені і тобі, тобто в нас, досвід усіх наших інших життів. Пам’ять – це тільки брили, культурні шари, на яких лежить сучасний світ. Ми – найкраще натхнення для відвертої поезії, для гострої як лезо прози. Драматурги усього світу писали би найчуттєвіші п’єси, вони мали б шалений успіх, звісно, якщо б їх не зіпсували актори. Ми – найбільший страх усіх закоханих.
Згадай, що було серед червоних пісків у Єгипті. Я – зрадлива дружина того фараона, що вже знає про нас, й, отже, знає що тебе зашмагали до смерті на будівництві моєї усипальні, де мене поховають вже дуже скоро.
Ти був одним із тих спартанців, що полягли у Фермопільській битві, і тебе принесли на щиті іншій жінці. Всіх убили, й ніхто не згадав про той твій заповіт, що якщо ти помреш, твоє змучене тіло принесли мені.
Ось ми десь в Юкатані і мене у храмі між гір розмальований жрець приносить у жертву богам, бо ти їх розгнівив своєю до мене любов’ю. Ти теж станеш жерцем, і, напевно, так само уб’єш чиюсь кохану, як убили мене.
Ось ми в Лондоні певно в темних віках. Я померла від чуми у будинку навпроти. В тебе теж вже з’явилися перші пухлини на шиї, а потім і під руками, але ти це приховуєш від дружини, яка покидає ваших спільних дітей у канаву з мерцями, коли тебе вже не стане.
Ось ми у Франції. Мене зв’язану кинуть у річку, бо ти сказав інквізиторам, що я приворожила тебе, що я відьма. Насправді, наше вічне кохання звело тебе з розуму, що ти більше не міг ні їсти, ні спати, тому я, як невинна, втоплюся в жахливих муках. Мене виправдають, а ти будеш до смерті мене кохати.
Наступного разу загинув вже ти. То були Наполеонівські війни. Ти помер не від кулі, не від шаблі, а від сухот. Пам’ятаєш, як ми хворіли разом, от тільки я прожила на років зі п’ять довше, вірно чекаючи, що ти повернешся і що ти не помер, а лишивсь лікуватись в Італії.
Ось ми вже у Америці. Я купуватиму в підвалі якогось бару нам віскі. Ми будемо п’яніти, слухати джаз на твоїх платівках, не вірити в долю. Але потім тебе заберуть на війну за океан, з якої ти не повернешся.
І нарешті ти дістанеш на останні гроші наркотиків. Після концерту Секс Пістолс ми підемо до тебе додому, де я помру від передозу. Ти не пробачиш собі, але ще трохи житимеш на голці.
Наше кохання пройшло крізь століття. Воно вічне! Але завжди приречене…
І тепер ми зустрілись, щоб розійтись, щоб у цей раз померти проживши даремне життя, працюючи на ненависній роботі і прокидаючись поряд з абсолютно чужою людиною.
Нас звинувачують у фаталізмі. Але скажи, що в цьому світі іще є важливим, крім нашої незавершеної історії? Ти далеко і не зі мною. Я забуваю твій голос, твоє обличчя. Пам’ятаю, але вже не певно, відтінок очей, та і його змушена забувати.
Це найнікчемніша наша історія.
Категорія: Конкурс | Додав: sashakoshkina (20.08.2013) | Автор: Саша Кіт Котенко
Переглядів: 292

Публікації інших авторів

І знов блукає осінь містом...
Буря
Стою на пагорбі у затінку беріз...
Вечір
Нам с тобою осталось каких-то сорок лет
Шукаю сенсу у житті своєму
Осенняя романтика....
ЗАВИСТЬ В ЮТУБЕ
Ілюзія
Сплав інтимних почуттів

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]