Монолог до вимкненого телефону 2 - Конкурс - Публікації - Видавництво книг "Лілія" Видати книгу издать книгу
П`ятниця, 09.12.2016, 06:58
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Монолог до вимкненого телефону 2
…Я не хочу чути дошкульні бридкі слова. Ревнуєш ні за що! Як мені жити? Постав себе на моє місце! Важко, а спробуй! Так повелось, що твоє слово має вагу, а моє – полова? Або ж: ”…що ти там придурюєшся, актриса”. Я не придурююся, от у чому проблема. І то серйозна. Де вона, наша любов? Чи зрозумієш ти колись, як мені важко? Колись я мала терпіння та сталеві нерви – і де воно все? Вода камінь точить – так з дня на день по краплині в мені помирає жінка, зникає, зсихається, як кактус на батареї, вродлива, розумна, вишукана жінка, що має смак - мрія поета! Я наче в штрафбаті. Як так жити: не застогни, не ойкни, бо це ганебно! Я хочу бути собою. Запам’ятай, чого я не люблю! Я не терплю, як ти лаєшся, просто так чи спересердя. Якщо чоловік кричить, то він не має рації. Хочу відчувати тепло і злагоду домі. Це не важко. Ти ж обіцяв мені колись не тільки Восьмого Березня, а свято - щодня. От поки годинник битиме 12 раз, все це нам побажаю, якщо встигну. І все так буде! Ми створимо свій власний рай! В справжній рай мені ще рано, а от пеклом мене не дуже налякаєш - воно і так навколо нас…
<br /> P.S. В електричках професійні жебраки циганять гроші: "Ві-і-бачтє, что я до вас обращаюся, люді добриє-є-є…" Так голосно і так дзвінко прогризає той лемент кістки черепа і всвердлюється в мозок. Уже все, пройшли, і ти вже всі дрібні гроші віддала, які мала, а у голові ще кілька зупинок - луною те "ві-і-ібачте".
Одного разу в парку я випадково почула цей монолог. Подумала тоді, хай би він її почув, зрозумів… Говорила вона до вимкнутого телефона. Зоряна… Ви чуєте, яке ім'я? Зоряна - від слова зорі… Нема Зоряни. На День Незалежності минулого року померла… Три тижні на морфію… Туберкульоз. Згоріла за півроку… Не піддавався лікуванню.
Молода, вродлива, здорова, успішна… Вона ще не хотіла до раю і не дуже боялася пекла. Все звучить в моїй пам’яті, як оте "Ві-і-бачтє", її передноворічний монолог. Не варто тамувати в собі ні біль, ні горе, ні обурення, ні образу. Ніколи! Треба намагатися змінити світ надовкола себе. І говорити… не тільки до вимкнутого телефона. Поки не пізно.
Категорія: Конкурс | Додав: lenles (21.08.2013) | Автор: Ляля Райдуга
Переглядів: 342 | Коментарі: 4 | Теги: Монолог до вимкненого телефону 2, Ляля Райдуга

Публікації інших авторів

Буря
Шукаю сенсу у житті своєму
Соком вишни, пролившись однажды на губы
Останній форинт скрипалю віддай...
Сніжний джаз
Не згадую
Букет квітів
Зима на дворі. Від морозу...
Сафо и Муза
Символи рабства

Всього коментарів: 4
2  
Дуже мудра порада - виговоритись перед вимкненим телефоном!!!
Дівчата ! Візьміть на замітку! Дякую автору!

4  
дякую Вам сердечне-за добрі слова

1  
Хай би почули!

3  
та це і є моя мрія-щоб люди чули одне одного!

Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]