Кричала тиша - Конкурс - Публікації - Видавництво книг "Лілія" Видати книгу издать книгу
Середа, 07.12.2016, 11:45
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Кричала тиша
Тиша…
Якось незручно, навіть трохи моторошно сидіти у напівтемній кімнаті і дослухатись до беззвучного стукоту серця у повній тиші. Страшно, можливо й від відчуття самотності, бо здається, ніби час зупинився, все завмерло, перетворилося на пластилінове і просто прикрашає околиці рідного бездиханного міста чи села. Адже, навіть хтось з відомих говорив, що всі найбільше бояться не смерті, а самотності.
Чорною кішкою до мене підкралася таємнича ніч. Зловісне шипіння забралося в моє серце, в душу і поселилось там разом зі страхом. Я була ніби одаліскою темряви, тиші, штучності, які стали володарками моєї кімнати. Глянувши у вікно, побачила лише непізнані силуети дерев, а над ними – у чорному небі – зірки і місяць.
Я сиділа на скрипучій тахті, обійнявши руками коліна. Проте епітет «скрипучий» більше не стосувався мого дивана, бо він замовк, так як і всі інші речі навколо моєї тремтячої постаті. Чомусь таке відчуття, ніби з кожним ударом годинника я ставала все меншою й меншою… Хоча серед кричущої тиші здавалось , що й годинник зупинився. Чому саме кричуща?.. Ох… Це, мабуть, вигадала я сама для самої себе. Тиша, з якої не можна навіть катуваннями витягти хоч однісінький звук, для мене зовсім не безмовна. Вона кричить пронизливо просто мені у вуха, в істериці розбиває шибки і через них вилітає на вулицю, де і розчиняється, загублюється між атомами і молекулами.
Від наполегливої, настирливої, надокучливої тиші вже дзвенить у вухах. А я не можу отямитись… Чи, може, не хочу?.. Вже відімкнувся мозок, не воліє сам думати, а віддається у руки підступної тиші. І час, ніби апатичний, не хоче скоріше відбивати секунди. Він інколи недоречно швидко кудись летить, а інколи, як навмисно, стоїть на місці. Хотіла виміряти час клепсидрою, але вода не слухалася і залишалася непорушною.
Всі мої надії потрощила тиша. І так жаль їх, ніби найзавзятішому колекціонеру своєї колекції з фарфорового посуду. Із таким дзенькотом розбились мрії, ніби й зовсім не вони, а залізна таця випала з рук на мармурову підлогу.
Я лише сиділа на вже чомусь не скрипучій тахті, обійнявши коліна руками…
Кричала тиша…
Категорія: Конкурс | Додав: АнГеЛіНа (19.08.2013) | Автор: АнГеЛіНа
Переглядів: 299 | Коментарі: 2

Публікації інших авторів

З-поміж трав"я - в захмарно-безкрайнії с...
По асфальту через лужи...
Хто що любить?
Нити
МИ РАЗОМ…
про себе
Розстріляний з’їзд кобзарів
Маргарите современности
Літо
Зелен смуток

Всього коментарів: 2
1  
Гарно, проникливо. Молодчинка! Проза в тебе теж чудово виходить! up

2  
Спасибі Вам!.. =)))

Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]