Неділя, 22.04.2018, 15:19
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Коли впаду я…
Коли впаду я, оросивши кров’ю
Гарячу землю, скроплену дощем –
Серпанкове узлісся Подніпров’я
Огорне тихий невимовний щем.

І схилять верби наді мною коси,
І обітруть останній раз чоло.
І буде то весна, чи, може, осінь,
Як тисячі разів уже було.

І полетить душа моя у Вирій,
За шляхом Сонця, десь у Нави світ,
Де предки у сорочках світло-сірих
Одвіку стережуть земний наш рід.

І проростуть крізь тіло моє трави,
І пригорне його сира земля.
І все як завжди: вранішні заграви
Змінятиме вечірняя зоря.

І промине ще рік, чи, може, двісті,
І запалає степ в новій борні,
І де лежав я, на цім самім місці
Проскаче знову вершник на коні.

Він буде схожий – і, водночас, інший,
Гарячий, смілий, молодий юнак,
Нічим не кращий і нічим не гірший,
З тією ж самоназвою – козак.

У нього будуть темно-карі очі
І шабля, міцно стиснута в руці.
І піде в бій він радісно й охоче,
Як йшли колись його діди й отці.

І знову сонце напророчить весну,
В круговороті буде вороття.
Коли впаду я… я тоді воскресну,
Бо смерть в бою – це тяга до життя.
Категорія: Конкурс | Додав: nazar1988 (18.08.2013) | Автор: Назар Розлуцький
Переглядів: 528 | Коментарі: 1

Публікації інших авторів

Кохаю
що знов не дзвониш?
Грусть, она ведь так условна
Не заперечу
ЖОРЖИНОВЕ ЩАСТЯ
Тернова Квітка
Як до вподоби після спеки...
Sine loko
Настала осінь... Вип'ю чарку...
Соком вишни, пролившись однажды на губы

Всього коментарів: 1
1  
ваш вірш воістину хрестоматійний - в найкращому значенні - такі годиться вчити напам'ять smile

Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]