П`ятниця, 24.11.2017, 17:54
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Коли відчуває мамине серце
Привіт, мамо! В той дощовий вечір мені було так погано, так важко. А Львів такий красивий під час дощу. Ти благала, просила, кричала не йти. В твоїх очах — сльози. Вибач, тоді мені до цього було байдуже. Я надто любила себе. Я тоді сказала, що ти нічого не розумієш. Що я вже доросла, що мені вже сімнадцять і, що я робитиму те, що хочу. Сказала, що не хочу мати таку матір. Хотіла зробити тобі боляче, а ти терпіла… Я була щасливою від того, що мені врешті дали спокій. І я пішла. Вечір був прекрасним. Дощ ледь накрапав, люди кудись спішили. Я, пам’ятаючи, що обіцяла тобі не ходити в ліс, тому, навмисне саме туди пішла. «Бідненька» алейка, дорогою в темряві траплялися ями, які я не бачила, а тому промокли ноги. Попереду був перон, люди чекали на потяг, який згідно з розкладом повинен був прибути з хвилини на хвилину. А я йшла далі. За декілька хвилин вже стояла на добре освітленій вулиці з ліхтарями і кущами. За мною ішов хлопець. Я його помітила лише тоді, коли він доторкнувся до мого плеча. Я здригнулася. Витягнула один навушник і зупинилась. Він був таким красивим, мов зітканий з мрії. Він питав, куди така красуня іде, запитував як мене звати, про мій вік. Усе було гаразд та раптом він взяв мене за руку й різко потяг у кущі. Я пручалася, мамо, чесно пручалась. І кричала, та ніхто не чув. Потім був різкий біль в животі. Сльози залили мені очі. Пам’ятаю білу кімнату, потім спалах світла і знов темрява. Пройшло декілька хвилин, а може годин чи днів. Я розплющила очі, побачила кущі й знову темрява.
А ти чекала мене дома. Я обіцяла поїсти коли прийду. Ти розігріла вечерю і чекала. Потім були безкінечні дзвінки на мобільний, що був недоступним. Ти турбувалась. Вибач, мамо, вибач за це безкінечне чекання…
А на ранок мене знайшли. Якісь перехожі. В кущах. І я була мертвою. А ти все ще чекала. Все вже остигло. Тато пішов мене шукати, але даремно. А ти плакала і все надіялась на моє повернення. Навіть пообіцяла собі не сварити на мене, лиш би я прийшла. А я не верталась. Потім тебе повідомили і це був найгірший момент в твоєму житті.
Пробач мені твої страждання. Вибач біль. Тобі було гірше ніж мені. Тебе боліла душа. Я знаю, що ти цього ніколи не прочитаєш. Знаю, що ніколи не дізнаєшся, як я тебе любила. Як мені з тобою пощастило. А ті слова. Боже, як я картаю себе за ті слова. Ти була найкращою мамою в світі. Ти не хотіла мені зла, лише твоє серце відчувало щось нехороше. Ти прагнула мене захистити. Пробач. Я не мала права. Жодного…Пробач, якщо зможеш.
P.S: Слухайте своїх батьків. Вони єдині, ради кого варто жити. Вони живуть нами і заради нас. Материнське серце найкращий оберіг по життю. Воно відчуває всі негаразди.
Категорія: Конкурс | Додав: Леля (15.08.2013) | Автор: Ольга-Леля Музичка
Переглядів: 871 | Коментарі: 4 | Теги: мама, любов, відчуття, серце

Публікації інших авторів

Себе долаючи
Мутно перед глазами
Время
дуель
Мені тебе так мало…
"Я знову пишу вам…"
Ліричне
Буря
сестрі.
Пора збирати виноград

Всього коментарів: 4
4  
Красиво, сильно.. сумно. В Вас гарно виходить писати. Я Вашою творчістю захоплююсь давно, читаю всі нові твори на Літклубі та на Пробі Пера, а тому вважаю, що Ви гідні перемоги. Удачі та наснаги Вам. Я з Вами.

3  
Я плакала когда читала. Очень красиво. Мне кажется, что вы чуть ли не единственная, кто не накручивает себе рейтинг. Держитесь в ТОП-100, Россия держит за вас кулаки... cool

2  
happy шикарно

1  
Дуже гарне оповідання. Мені, як матері, воно близьке surprised

Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]