П`ятниця, 24.03.2017, 16:50
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

ЦЕП
Як пес із чорним бивнем на цепу сиджу,
Очима поїдаю вовчий дух.
Я гризла все залізні кільця, стесалися пеньки у роті,
Тоді хотіла передивитися очима, перервати залізяку,
Та геть осліпла, стала бабою старою.
І не лишилося знаряддя під рукою
Окрім, хіба що серця, що хоче зовсім іншого
Ніж розбивати залізяччя.
Виривала, тесала кров’яним насосом кільця –
Залишивсь обмилочок в руці, а озирнулася –
Ланцюг уже не держить, і я уже порожня лялька.
Зіяє піді мною урвище, яке свободою зоветься.
Ніхто мене не хоче там, в низу, ніхто не жде
Тож я тепер сама за цеп тримаюсь,
Тихесенько молюся: не розлучай мене із моїм цепом!
Категорія: Конкурс | Додав: Сніжана (18.08.2013) | Автор: Сніжана Тимченко
Переглядів: 341 | Теги: Роздуми, вірші, Поезія, філософія

Публікації інших авторів

Сумні і тихі дні прощання...
Как много моего с тобою связано
Мій вірний френд
І душею і тілом
Вечiр у Львовi
"Любить..."
На кончике травинки
Вторых единственных больше нету
Батько (уривок)
***

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]