Неділя, 24.09.2017, 04:31
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

372 дні царства Аїда
В ті ночі, коли я ще була цнотливою, я весь час мріяла про тебе. Про твої великі зуби, про стійкий погляд і світле жорстке волосся, про твій тонкий елегантний скелет із еротичними персами. Щомиті, обережно вкладаючи руки під нічну сорочку, я мріяла про тебе. Мріяла солодко здригаючись всім тілом та тяжко дихаючи. Але повз мене пройшло досить багато часу та жінок, що я встигла забути про тебе. До того особливого дня.
Я відчинила тобі двері лише через те, що мені набридли мої зарозумілі книжки та нікчемні чоловіки. Ти прийшла до мене чистою і безпорадною, втомленою, мов з поля бою, а мені просто було цікаво. Ти звикла до мене і тобі почало подобатись пригощати мене чаєм із тонкою скибочкою лимону, і ти ніяк не могла збагнути, що я люблю чай з молоком. Але я не зважала. Адже ти звикла до мене і почала приходити щоночі із проханням вивчити тебе і врятувати. Я не могла відмовити. Хіба я могла встояти перед тим, як ти стискаєш мої руки, як кігтями впиваєшся в мої сідниці, як язиком вилизуєш всю мене. Хіба мала право я сказти тобі «ні»? Це б стало смертним гріхом. Тож щоночі я вкладала тебе на свій операційний стіл і вивчала тебе: копирсалася ножем у серці, лікувала мозок струмом, щось відрізала собі назгадку, щось вшивала в тебе із моєї скарбниці. Нам було добре разом. Чи була то любов? Чи сягнули ми неба? Нам вдалось впасти до мертвого царства Аїда, можливо це глибше любові, можливо це тонше за небо. Цей ніжний Аїд дивувався, як ми такі мертві і ще неодружені, і тому від нічого робити він благословив нас. Так і прожили ми втрьох: наш темний батько, ти і я. Прожили 372 дні, а в останню ніч, чарівна моя, ти нарешті зажадала дзеркала. Щоб поглянути на себе, поглянути, чи вдалось мені врятувати тебе. Я не заперечувала. Але в ту мить твої світлі очі налилися кров’ю, красиві зуби розідрав дикий оскал і крики стотонною хвилею накрили мене. Ти побачила там себе. Жорстоку, бездушну, сильну й міцну себе. Ти верещала і била об стіни і підлогу дзеркало, доки воно не розлетілось на крижані голки, а потім із піною з рота ти шепотіла, що я шл-ондра, остання сука, що я безжальна тварина, оскільки це я перетворила таку божественну тебе на шматок м’яса. А що я? Я мовчала. Ти не мій витвір, ти просто зацвіла своєю справжнею квіткою от і все. Я поливала тебе, і ти розквітла. Все просто. Але я ж не сука, не шл-ондра і не тварина, я сказала, що допоможу тобі і допомогла. Я взяла шматок розбитого дзеркала, притислась до тебе своїм великим серцем і встромила шматок скла спочатку в одне око. Це було дуже просто, мов ножем по маслу, дзеркало пройшло настільки легко і невимушено, що мені на хвильку це дуже сподобалось, це саме я зробила із другим оком. Легке булькотіння та солодкі приски. І ось твої зінниці потекли тонкими щоками. Твої красиві світлі очі текли щоками. І я злизувала й жадібно ковтала їх.
Не переживай, моя кохана, тепер ти більше ніколи не побачиш таку страшну себе. І ніколи не пригостиш чаєм мене. Не переживай. Я зичу тобі щастя. Прощавай. Сподіваюсь, зір ніколи більше не повернеться до тебе.
Категорія: Конкурс | Додав: Bella_Desadova (20.08.2013) | Автор: Bella_Desadova
Переглядів: 380

Публікації інших авторів

Крик души .....
Револьвер
Ми шукаємо близьких у натовпі чужих
Сотні тисяч земних світил...
Біда
Бранець шалу…
Крила душі
Танцующим в темноте
Кармен
Вторых единственных больше нету

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]